Богиня родючості лишила свій слід і на Чернігівській землі

Мова йдеться про селище Макошине, яке за однією із версій і було назване на честь Макоші – покровительки родючості та жіночої плодовитості. 

Немало цікавого пов’язано з даним село, зокрема науковці сходяться у думці, що саме за Слобідкою, на дорозі до Макошиного, в урочищі Городок, де, неподалік від нього, бере свій початок невеличкий рівчак і було розташоване літописне місто Хоробор. 

Останньою згадкою про Хоробор відзначають 1581 рік. Вивчаючи карти відомого французького вченого і мандрівника Гійома де Боплана, який протягом 1630-1648 років кілька разів побував в Україні, стає очевидним, щоХоробора вже нема, однак Сосниця та Макошине зазначені.

Звісно, і козацька вольницька доля селища не оминула. Макошиневходило до Менської сотні, а звідси і цікава згадка про знакову історичну подію: зустріч Мазепи та шведського короля 24 жовтня 1708 року, яка відбулась поблизу Макошиного. Нагадуємо, що саме тоді Іван Мазепа перейшов на бік шведів. До речі, на території заповідника «Біла Круча» шведський король Карл ХІІ переправляв своє військо через річку Десна, йдучи назустріч гетьману Мазепі». 

Макошине прославилось й можна сказати промисловою революційністю, адже у 1825 році графом Кушельовим-Безбородько у селищі був збудований один з перших цукрових заводів в Україні. До основних виробничих фондів відносились: казани, дерев’яний і глиняний посуд, 2 залізні преси та терка, яка приводилась в рух кіньми. На кінець ХІХ ст. у селищі вже працювали 4 лісопильні заводи, що мало неабиякий сприятливий вплив, адже внаслідок підвищення зайнятості населення на різних роботах покращав і його матеріальний стан. 

Вигідне розташування селища на перехресті судноплавної річки та залізниці також покращувало процеси налагодження торгівлі. У 1873 році була побудована залізнична дільниця «Бахмач – Тереховка». Згодом ця залізниця стала називатися «Лібаво – Роменська». Мена була залізницею ІІІ класу, Макошине – ІV класу. Сукупність цих факторів призвела до того, що на кінець ХІХ – початок ХХ ст. Макошине стало жвавим торговим містечком, де безперервними валками транспортувався ліс, цукор, цукрові буряки, скло, сіль та інше.

Але вигідність розташування часто ставала і таким собі прокляттям, як от у неспокійний 1917 рік. Влада знаходилась в руках УЦР, однак червоногвардійці мали на те свої плани, тож на станцію Макошинепереправляли підмогу у вигляді бронепоїзду «радянська росія». Загони Симона Петлюри розібрали залізничну колію. У селі був створений революційний комітет, однак подальші заходи були зупинені наступом кайзерівської Німеччини на Україну. Німецькі війська протримались у селищі до грудня 1918 року, а на початку 1919го – до селища прибув Парафіївський партизанський загін. Відновив свою роботу ревком (згодом був перейменований у раду робітничих, селянських і червоногвардійських депутатів). Та у вересні 1919 року до села підійшли денікінці. Протягом 3 місяців йшли бої на Десні, але денікінці в Макошине так і не вступили, а на кінець 1919 року взагалі були вигнані з території Чернігівщини. Не складно здогадатися, що потім на тривалий час запанувала радянська влада. 

Туристичний інтерес Макошине найбільше викликає своєю мальовничою природою, тому наполегливо рекомендуємо відвідати   гідрологічну пам’ятку  природи – озеро Гайтан  та місце оселення  цінної фауни – Топильне.