Куди б його не закидала доля – завжди був українським амбасадором

Мова про Степана (Стефана) Онисимовича Сірополка, уродженця с. Обичів Прилуцького району Чернігівської області, вченого -  книгознавця, бібліотекознавця,  бібліографа, педагога. Його науковий доробок в галузі освіти та бібліотекознавстві  настільки значимий, що в українських та зарубіжних дослідників з’явилось формулювання сірополкознавства як самостійного напряму наукових досліджень.

А доля його дійсно «поводила» світом: спочатку навчався у Прилуках, далі продовжив освіту і певний час працював у москві, тулі, нижньому новгороді на освітянській ниві, проте постійно підтримував зв’язок з українцями, які проживали у містах імперії, був редактором українського відділу літературно-наукового й загальнополітичного російськомовного місячника «Украинская жизнь», брав участь в українському громадському житті як член українського товариства «Кобзарь», редакційної колегії збірника «На спомин 50-х роковин смерті Шевченка», комітету з улаштування Шевченківських свят у москві та ін. Далі повернувся в Україну  на запрошення  Київської міської управи і у столиці здійснював керівництво народною освітою, сприяв організації бібліотек та книгорозповсюдження, загалом демократизації й українізації позашкільної освіти в нових умовах, був дорадником у справах народної освіти при Генеральному секретаріаті УЦР, вважав, що в Україні має активно розвиватись  мережа закладів позашкільної освіти, у тому числі й загальнодоступних книгозбірень. 

Так, у Києві за його участю були відкриті безкоштовні бібліотеки-читальні з дитячими відділами на Шулявці, Куренівці та Печерську. Стосовно розвитку бібліотечної справи в Україні багато в чому був першим: створив стратегію модернізації вітчизняної бібліотечної справи, став ініціатором і одним із засновників першого українського громадського бібліотечного об’єднання – Всеукраїнського бібліотечного товариства, брав участь у підготовці його статуту, вважав, що в Україні має бути загальнодержавна бібліотечна політика, а бібліотекарі повинні мати соціальний захист і періодично фахово підвищувати свою  освіту.  Степан Онисимович розробив «Інструкцію для бібліотекарів», де  чітко виклав порядок роботи  бібліотек від видачі книжок, створення системи каталогів до методики їх статистичної звітності. Також він склав універсальний рекомендаційний бібліографічний покажчик «Взірцевий катальог шкільної та народньої бібліотеки», до якого ввійшли книжки для дітей, видані протягом перших місяців існування незалежної Української держави. Цей посібник став першим вітчизняним друкованим універсальним рекомендаційним каталогом українських видань. І в цілому Сірополко окреслив проблеми подальшого розвитку українського бібліотекознавства, виклав теоретичні засади науки про бібліотеку, обґрунтував вчення про бібліотеку як інформаційний, культурний, освітній заклад.

Після поразки революції С. Сірополко разом із провідними її діячами змушений був емігрувати до Польщі, де працював радником Міністерства народної освіти УНР, заступником Міністра народної освіти УНР, керуючим Міністерства освіти УНР, керуючим Міністерства внутрішніх справ, шляхів, пошти і телеграфу УНР. Тут він сприяв організації в таборах для інтернованих українських вояків мережі освітніх закладів, в яких навчання проводилося українською мовою. Продовжував велику громадську діяльність та входив до Товариства «Просвіта», Товариства «Взаїмна Поміч Українського Вчительства» у Львові.

Далі була Чехо-Словаччина, де він був обраний професором декількох вузів та  викладав курси зі школознавства, позашкільної освіти та бібліотекознавства.

Де б він не був -  постійно працював над питаннями вдосконалення бібліотечної справи,  позашкільної освіти та розвитку бібліографії в українському зарубіжжі. С. Сірополко підготував список бібліографічних покажчиків, що були віддруковані українською мовою у Празі, Києві, Харкові, Одесі, Львові впродовж 1920—1930 рр. Важливим здобутком С. Сірополка стало заснування наукового бібліологічного товариства – Українського товариства прихильників книги у Празі та його друкованого органу – журналу «Книголюб» (1927–1932), що стали центрами гуртування бібліологів-емігрантів для дослідницької роботи про книжкову справу. Майже в кожному номері журналу у відповідних  рубриках  С. Сірополко розміщував інформацію про найважливіші бібліологічні події стародавньої та новітньої історії книжкової справи України та світу. До сьогодні ці рубрики становлять своєрідну українську зарубіжну книгознавчу енциклопедію. Ще був членом Товариства «Музей визвольної боротьби України», Українського педагогічного товариства, Союзу українських журналістів і письменників на чужині, Української Наукової Асоціації, які діяли у Празі.

Взагалі у бібліографії його праць -  понад 1100 позицій. Багато творів С. Сірополка залишаються актуальними й нині, наприклад його фундаментальна праця  «Історія освіти в Україні» була передрукована у 2001 р., мала два видання.

Помер Степан Онисимович Сірополко на 87 році життя у 1959 р. у Празі, де і похований.

Великий особовий архів унікальних документів з історії України та української культури к. ХІХ – 1-ї пол. ХХ ст., рукописи його праць, особиста бібліотека вченого, згідно із заповітом його доньки Олександри Сірополко, у 1990-х рр. були безоплатно повернуті в Україну з Праги. Відтоді особовий архів Степана Онисимовича Сірополка зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, а його приватна книгозбірня – у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого як іменна книжкова колекція.

За матеріалами ube.nlu.org.ua, wikipedia, nbuv.gov.ua