На Чернігівщині, якщо дуже пощастить, - можна побачити унікальний третинний релікт, що зберігся з дольодовикової епохи
Це – екстремально рідкісний вид і Чернігівщина є південною межею його світового ареалу. Популяції цієї рослини дуже локальні та збереглись лише у найменш порушених людиною болотяних масивах. Ця рослина - «індикатор якості» дикої природи. Вона виживає лише на абсолютно чистих, неосушених, бідних на поживні речовини (оліготрофних) болотах із чітким рівнем кислотності (pH 4–5). Якщо болото починає всихати чи забруднюватися хімікатами з полів, вона зникає чи не найпершою. Це - шейхцерія болотна або болотянка звичайна. Побачити її у дикій природі Чернігівщини вкрай важко: вона росте у важкодоступних, топких місцях (так званих «багнах»), а зовні, коли не цвіте, дуже схожа на звичайну осоку чи ситник. Ця маленька трава — справжній інженер заповідних екосистем:
вона має довгі, міцні цупкі повзучі кореневища, які переплітаючись між собою та зі сфагновими мохами, утворюють своєрідний живий килим, що плаває на поверхні глибокої води (сфагновий плав). Після відмирання рештки рослини не перегнивають повністю через кисле й безкисневе середовище, а століттями пресуються, перетворюючись на якісний болотний торф.
На Чернігівщині науковці описали цю рослину в «Зозулиному болоті» (територія Мезинського національного природного парку), в «Бондарівському болоті» (територія Міжріченського регіонального ландшафтного парку), окремі поодинокі знахідки фіксувалися науковцями на неосушених ділянках Замглайського болотного масиву (Ріпкинщина).
Найоригінальніша частина цієї рослини - плоди. Після цвітіння (квіточки дрібні, непоказні блідо-зелені, зібрані на верхівці стебла у невелике китицеподібне суцвіття із 3–10 квіток) утворюються здуті, шкірясті збірні листянки з гострими носиками, які дещо нагадують маленькі трикутні зірочки або розчепірені мішечки. Вони заповнені повітрям, завдяки чому не тонуть у воді та легко розносяться болотними течіями.Саме у цей осінній період уся надземна частина рослини — і листя, і плоди — змінює колір. З соковито-зеленої вона стає іржаво-жовтою або бурою, поступово відмираючи та зливаючись із осіннім болотяним килимом. Надземна частина на зиму повністю відмирає, але рослина не гине. Її міцне повзуче кореневище засинає глибоко під шаром сфагнового моху та льоду, де чудово зимує, щоб навесні дати нові зелені пагони.
Шейхцерія болотна або болотянка звичайна занесена до Червоної книги України та багатьох країн Європи.
За матеріалами redbook-flora.land.kiev.ua, Мезинський національний природний парк, dc.smnh.org, davydovbotany.blogspot.com, wikipedia
Фото: Wiki
