На Чернігівщині була ще одна «Українка», яка вперше у світі встановила пам'ятник Тарасу Шевченку
Цим псевдонімом певний період ( у часи революційної ситуації 60-х років XIX ст.) користувалась Христина Алчевська ( у дівоцтві – Журавльова), уродженка Борзни, що на Чернігівщині.
Освіту здобула самотужки, підслуховуючи уроки для її братів під дверима. Однак це не стало на заваді тому, що вона навчилася писати й читати швидше за братів. Пізніше, коли брати навчалися в гімназії, Христина допомагала їм готувати уроки. І не тільки братам, але й іншим гімназистам, які до неї звертались. Проте ці послуги були платними. На кревно зароблені гроші дівчина купувала підручники і продовжувала самостійно навчатись. Таким чином, знову ж таки самотужки, опанувала повний гімназійний курс. Вважала несправедливим те, що жінки не мають можливості навчатися на рівні з чоловіками, тому метою всього свого життя визначила навчання жінок грамоті. «Слово «народ» і його просвіта завжди були для мене тим кумиром, котрому я вклонялася, і моя скромна шкільна праця завжди здавалася мені самою вагомою справою в світі», - писала вона. І без перебільшення здійснила революцію у цьому напрямі. Спочатку заснувала Харківську жіночу недільну школу й утримувала її понад 50 років - до 1919 р. Викладала сама та залучила понад сотню вчителів, які вчителювали безкоштовно. Вони разом створили першу навчальну програму з усіх предметів і видали низку посібників для навчання дорослих. У різні часи у цій школі здобули освіту близько 17 тисяч жінок.
Крім цієї школи, у Харкові, Христина, яка вже була дружиною Олексія Алчевського (засновника м. Алчевськ, українського промисловця, банкіра, мецената), який їй в усьому допомагав, підтримував та фінансував, - збудувала ще одну школу в селі Олексіївка (нині Луганська область) знову ж на кошти сім’ї. Навчання тут велось російською, бо українська офіційно була під забороною. Проте українську також вивчали, хоча й потай, а у бібліотеці були книжки українських авторів і навіть ті, які були під забороною. Її методику навчання, а також позакласну роботу ( адже й після уроків учениць не залишали «напризволяще»: в них були екскурсії, походи до театрів, на виставки тощо) почали вивчати та впроваджувати і в Україні, і закордоном. Методика Алчевської була оцінена на належному рівні: вона мала різноманітні нагороди (золоті, срібні медалі, почесні дипломи і т.п.), була обрана віцепрезиденткою Міжнародної ліги освіти. Христина Данилівна постійно працювала над тим, щоб освіту зробити якомога доступнішою для широких верств населення. Зініціювала укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?», де зібрано понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Крім цього, очолила підготовку 3-томного посібника «Книга дорослих», що протягом майже 20 років витримав 40 видань. Писала мемуари, методичні статті з питань навчання дорослих грамоті, готувала відповідні посібники для навчання у недільних школах, встигала брати участь у педагогічних експозиціях на виставках, у т.ч. й міжнародних (у Парижі, Чикаго та ін.).
Попри заборони разом з чоловіком, а згодом і з дітьми, була невтомною популяризаторкою української мови, народної пісні, творчості Тараса Шевченка. На власному обійсті у Харкові (нині в ньому знаходиться Палац культури Національної поліції) Алчевські у 1899 р. встановили перший у світі пам'ятник - погруддя Тарасу Шевченку з білого мармуру (скульптор Володимир Беклемішев).
Разом з чоловіком виховали чотирьох синів та двох доньок, які також допомагали і викладати у недільних школах, і утримувати їх, і самі створювали нові підручники, як от один із синів – Микола Алчевський, театральний критик, автор першого букваря для дорослих українською мовою. Інший син – Дмитро Алчевський - у подальшому кандидат природничих наук, допомагав у створенні доступного курсу для викладання у школі базових знань з фізики, астрономії, біології географії та ін. Христина Алчевська молодша вирішила наслідувати матір та у подальшому також стала педагогинею та українською письменницею.
Померла Христина Данилівна Алчевська на 80-му році життя, похована у Харкові. На надгробку скромний надпис: «Просвітителька народу».
За матеріалами wikipedia, osvitoria.media
