На Чернігівщині можна побачити червонокнижну рослину, яка є символом хоробрості та стійкості

Адже за однією з легенд виросла вона на місці загиблого воїна, який поліг у бою. Це – лілія лісова.
 

Назва походить від кельтського слова «лілі» - що значить «білий». І спочатку лілією називали білоквіткові види цієї рослини. У подальшому ліліями стали називати й інших представників роду. 

Лілію лісову складно сплутати з іншими квітучими рослинами за незвичайний вигляд  квітки, а коли дозрівають плоди (орієнтовно у серпні), то й поготів ця рослина не схожа на інші: стебло нагадує канделябр (старовинний підсвічник), де знаходяться плоди – маленькі шестигранні коробочки з гострими ребрами, з яких «вистрілюється»  на всі боки дозріле насіння. І зразу проростає, тобто не має стану природного спокою. Хоча може розмножуватись також і вегетативно.

Росте дуже повільно. Квітувати починає через декілька років після проростання. У народі цю рослину називають по-різному: «царські кудрі», «турка» (форми пелюсток комусь нагадують тюрбан), а подекуди навіть «лілія з планети Марс» — за її «інопланетну» красу та ін. Нині в України лілія лісова зустрічається переважно у Західному Лісостепу та Карпатах, зрідка  на Поліссі і в Лісостепу, та є у нас єдиним представником роду лілій, які зустрічаються у дикорослому стані (бо декоративних існує багато форм). 

Раніше у лісах її було чимало, тому у давнину цибулини лілії лісової використовували у їжу - для випічки хліба та як сурогат кави. Цибулини вживали вареними, печеними, сирими, сушили та мололи на борошно. Цибулинами лілії  навіть підгодовували корів та кіз, щоб молоко було жирнішим. У народній медицині нею лікували опіки та використовували для  загоєння ран. Наразі її популяція дуже знизилась і вона потрапила до Червоної книги.

За матеріалами feofaniya.kiev.ua, nppg.gov.ua, redbook-flora.land.kiev.ua

Фото: Wikipedia