Родоначальник всесвітньовідомої української медичної династії - з Чернігівщини

Представник  «чернігівської» гілки  литовсько-руского роду, дворянин, земський лікар за освітою та покликанням і революціонер-народник за духом, батько президента Академії наук України, -  Олександр Михайлович Богомолець народився у Ніжині у багатодітній сім’ї  засідателя Ніжинського повітового суду, титулярного радника.
 

Отримав медичну освіту та ще зі студентських років захопився ідеєю боротьби з царатом. Все своє життя, де б не працював,  був під постійним гласним або негласним наглядом як політично неблагонадійний, потрапляв у заслання, отримував реальні строки тюремного ув’язнення,  мав заборони проживати у столицях та ряді великих міст колишньої Російської імперії. Зі своєю дружиною Софією Миколаївною Присецькою, з якою вони разом боролись проти свавілля самодержавства ще зі студентських років, був поруч всього декілька років, адже вона, як учасниця, а згодом - лідерка «Південноросійського робітничого союзу», отримала 10 років каторги у Сибіру, звідки й не повернулась. Його єдиний син - майбутній академік – президент Академії наук України Олександр Олександрович Богомолець народився у Лук’янівській в’язниці м. Києва, де чекала вироку його мати, адже під слідство та арешт Софія Богомолець потрапила вже вагітною. Новонародженого у кошику з в’язниці передали на виховання її батькам. І лиш у 9 років, коли О. Богомолець–старший домігся-таки послаблення умов перебування дружини на каторзі (адже вона хворіла на сухоти), вперше (і як з’ясувалось пізніше, і в останнє) усвідомлено побачив матір і здавалось, що сім’я-таки  возз’єдналась, - за три дні Софія Богомолець у віці 36 років померла.  Майже півроку батько з сином жили в неопалювальній хаті поруч з труною з тілом Софії Миколаївни, чекаючи дозволу перевезти та поховати її на батьківщині. Проте отримали відмову.

Батько й син Богомольці повернулись на батьківщину наприкінці ХІХ ст. Олександр Михайлович оселився в Ніжині, на своїй батьківщині, та працював земським лікарем в Остерському, Ніжинському та інших повітах Чернігівської губернії. У віці 64 років вирішив кардинально змінити діяльність: лікарську практику припинив та вступив на історико – філологічний факультет Московського університету, чим неабияк здивував і рідних, і оточення. Протягом двох років старанно вчився, відвідував всі лекції та практичні заняття, був чи не найстаршим студентом за час існування вузу. Проте за 2 роки призупинив навчання та ще через певний час вирушив у подорож містами України. Останні роки свого життя жив у Москві, де у віці 85 р. у 1935 р. помер та похований.

 

За матеріалами pravda.com.ua,  uain.press, wikipedia