Слова до духовного гімну України, який виконується під час офіційних урочистостей у нашій державі, написав відомий діяч з Чернігівщини

Його перу належать десятки оповідань, повістей, статей рецензій, драматургічних п’єс. А ще він займався педагогічною діяльністю, створював та редагував підручники для навчання дітей українською мовою, встигав надавати адвокатські послуги, адже за освітою був правником. Історики та літератори ще окремо завдячують йому за його 2-томну монографію «Тарас Шевченко – Грушівський: Хроніка його життя» - першої ґрунтовної біографії Кобзаря, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні.

Це – Олександр Якович Кониський, уродженець с. Переходіка (Ніжинський район).

Цікаві факти з життя та творчості Олександра Кониського, українського письменника, поета,  перекладача, педагога, громадського діяча, видавця, -  людини з шаленою волею та бажанням бачити Україну суверенною, сильною та демократичною державою. «Я не знав людини, що більше, ніж він, жила життям батьківщини, страждала її горем, була щаслива з її щастя. Можна любити Україну так, як її любив Кониський, – але більше, як він, – любить не можна», – писав про нього український письменник та громадський діяч Олександр Лотоцький.

-  Походив із стародавнього чернігівського роду, родовід якого прорахований за понад 400 років.

-  У  четвертому класі під час навчання у Чернігівській гімназії захопився творчістю          Т. Шевченка і під його впливом почав писати свої вірші українською мовою. Однак керівництво гімназії побачило в цьому «зіпсованість» Олександра, унаслідок чого він був відрахований з навчального закладу.

-  Свої перші роботи почав друкувати у 22 р. у Чернігові («Черниговский Листок»).

-  У 1861 р. в Полтаві, де він певний час жив та працював,  з ініціативи Олександра Яковича вперше в імперії були започатковані так звані народні читання (публічні лекції).

-   Значна частина його творів містить у своїй основі юридичні сюжети, адже доволі багато часу він займався адвокатською діяльністю, слухав – переслухав десятки історій з життя людей, які звертались до нього за допомогою. Інколи були такі, які здавались  неймовірними. Деякі з його поезій присвячені тюремній темі, засланню та каторзі, через що пройшов і сам. Опублікував казку-пародію на царський суд «Собача правда».

-   Щоб якомога більше людей могла читати книжки, адже тоді вони коштували недешево, у  1862 р. у себе на полтавській квартирі, -  відкрив народну бібліотеку і став її громадським бібліотекарем.

-  Мав 150 літературних псевдонімів, якими підписував не тільки свої твори, а навіть листи до друзів та знайомих.  Серед них є так звані «географічні псевдо», наприклад «Переходовець» (за місцем народження) або «О. Хуторянин» чи «Полтавець»,  є незвичні, наприклад «Бабуся Катерина», «Маруся К» або «В. Буркун», ще – «О. Верниволя», «Ф. Горовенко», «Семен Жук», «О. Кошовий», «Одовець Кость», «Галайда», «Дрозд», «О. Старий», «Сирота» та багато інших. Наприклад, лист до Шухевича стосовно допомоги у друці та популяризації «Молитви за Україну» у школах Галичини,  він підписав   «Ваш щирий Перебендя».

-  Займався організацією недільних шкіл у Полтаві та Києві,  опублікував українські прописи, підручники з арифметики, українську читанку, до якої увійшли найкращі твори українських письменників та поетів, про життя і діяльність кожного подавалися короткі відомості. На його думку русифікація призводила до виховання перевертнів, що не шанують ні своєї батьківщини, ні батька, ні матері.

-  За свою проукраїнську діяльність, звинувачений у поширенні «малоросійської пропаганди», був арештований та без суду (у т.зв. позасудовому порядку) висланий до вологодської області (росія). За 2 р. отримав дозвіл на лікування за кордоном. Міг би залишитись, наприклад, у Німеччині, проте повернувся, та ще 5 років був під поліційним наглядом та забороною жити в Києві. З 1872 р. після зняття заборон переїхав у Київ, де продовжив і літературну, й громадську діяльність. Працював у газеті «Київський телеграф», активно допомагав у створенні Всеукраїнської політичної організації, заснував видавництво «Вік», де за 15 р., попри різні перепони та заборони, зміг видрукувати понад 100 видів книг українською мовою. Ще за сприяння Кониського у Львові було створене літературне товариство ім. Шевченка та літературно-науковий журнал «Правда» (1867 р.) – фактично єдиний всеукраїнський друкований орган.

-   Уклав «Російсько-український словник», адже багато із «великороського» в українській глибинці було незрозумілим.

-  Під час радянського режиму твори  «націоналіста» Кониського були заборонені (за винятком кількох поезій). Певна реабілітація Олександра Яковича  Кониського відбулася у 80-х роках XX ст., а у 1990, за 90 років по його смерті (помер у 1900 р.), було  перевидано його монографію «Тарас Шевченко-Грушівський».

За матеріалами wikipedia, dnpb.gov.ua, resource.history.org.ua, esu.com.ua