На той час розгулу сталінських репресій цей факт виглядав доволі дивовижно: людині, за якою тягнувся «шлейф неблагонадійності» багато років, за його поданням на оскарження вироку за обвинуваченням у начебто приналежності до міфічного контрреволюційного «Музейного центру», - Верховний Суд УРСР на подив скасував його. Аргументи у сфабрикованості справи проти нього були настільки очевидними, що навіть тогочасні заангажовані судді погодились з його доводами та відмінили рішення суду першої інстанції.
Мова про Степана Баран-Бутовича, українського археолога, історика, викладача, науковця, краєзнавця, уродженця с. Козел ( нині с. Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район). Все своє свідоме життя Степан Гаврилович вивчав та викладав історію у різних навчальних закладах в Україні, Польщі, росії. 15 років очолював Чернігівський педагогічний інститут (нині Чернігівський національний педуніверситет) і за сумісництвом очолював деякі відділи в Чернігівському державному музеї ( нині – Чернігівський обласний історичний музей ім. В. Тарновського).
Крім цього встигав читати лекції, занотовувати та друкувати свої дослідження, працювати у школах і навіть певний час очолював клуб залізничників.
Ще у доробку С. Баран-Бутовича започаткування вивчення археологічних старожитностей: він особисто виявив та дослідив близько 50 пам’яток доби неоліту та Київської Русі, брав участь у багатьох археологічних експедиціях. Розуміючи те, що Чернігівщина багата різноманітними пам’ятками і розповідь про це може бути цікавою широкому загалу, а ще на цьому можна й кошти заробляти, - Степан Гаврилович ініціював та став одним із засновників та керівників регіонального (губернського) екскурсбюро (1919 – 1927 рр.). Сьогодні його б називали гідом – екскурсоводом, яких ми звикли бачити разом з екскурсійними групами на історичних локаціях наших міст та селищ.
За його життя арешт у 1938 р. – не єдиний. Ще за часів царату він був арештований за участь у революції 1905 р. Фатальним для нього став арешт у 1944 р.: С.Г. Баран-Бутовський був звинувачений у співпраці з німецькими окупаційними військами у 1941-1943 р. (у ці роки створив архівне управління та музейний фонд у Чернігові, співробітники яких рятували залишки музейних колекцій після нещадного та руйнівного бомбардування міста у серпні 1941 р. У результаті цієї роботи було виявлено та частково описано понад 3000 експонатів). За вироком військового трибуналу звинувачений у зраді та був розстріляний у тюрмі. Багато рукописного дослідницького матеріалу із його архіву також було знищено.
Реабілітований за 53 роки – у 1997-му.
За матеріалами wikipedia, cn.archives.gov.ua, esu.com.ua