Життя біжить — як музика дзвенить, рутина їй акомпанує
Рутину звикли сприймати як синонім нудного, нецікавого та за можливості необхідного для усунення. Однак, скажу, що часом і таке страшне слово здатне, за змістом своїм, стати одним із найчарівніших історичних спогадів, що як рукою знімає втому міської злободенності та нагадує про безтурботну (навіть у вічних турботах) плинність життя.
Пані та панове, сьогодні про рутинне!
Катеринич Петро Петрович (і донині дивуюсь різноманіттю сучасних імен і все частіше сумую за легкістю їх запам’ятовування у минулому) був не останньою людиною в Бобровиці якщо не першою! Адже за спиною родинипобудований цукрозавод, за залізницею у Марківцях (де народився наш герой) - спиртзавод, а віднедавна ще і паровий млин – словом, людина зайнята. А чого вартував один маєток! Кладена червона іменна цегла з родовим тавром – це ж бо ґатунок. Але безперечно, найулюбленішим місцем маєтку був ганок з кованим оздобленням, ювелірна робота, не збрешу.
Катериничі – приємна сім’я як не подивися. Тут завжди чути дитячий гамір, що й не дивно, адже в родині було дев’ятеро дітей, хоча і забезпечували метушливу атмосферу точно не більше половини з них.
Стукіт у двері. Зайшов «поважний» пан з доволі неповажною справою – взяти у борг. Петро Петрович уважно оцінив, зробив вигадливу помітку у бухгалтерську книгу: «п.п.». Не скажу, що аж надто цікавлюся паперовими справами та відповідь отримав вичерпну одразу опісля прощання з випадковимзнайомим:
– То коли у мене просять позичити, а я знаю що то позичка на вічне віддавання, то щоб не мати зайвої мороки, означаю проти запису «п.п.» се б то «пиши-пропало».
Химерно, атож. Я схвально махнув головою і ми щиро обмінялися розуміючими поглядами. Смачно пахло обідом аж настільки, що і Катериничасправи вже й не надто цікавили. Переміститися до вітальні було без перебільшення чудовим рішенням.
Сонце, що розливалося кімнатою ранньою та надто привітною осінню, нагадало подружжю про потребу використання винахідливих ролет на вікнах, що були диковиною на той час і безперечним поступом у дизайнерських рішеннях маєтностей краю. Маю визнати Петро Петрович розповідав і про інші передові технічні новинки з чого було зрозуміло, що це аж ніяка не випадковість, а поміркована послідовність.
За смачним обідом довідався від Параскеви Мойсеївної (другої дружини Петра Петровича) про традиційні театральні вечори, що також були не рідкістю для маєтку Катериничів, адже сама Параскева - актриса і любила цю справу усією душею своєю. Тож, сьогоднішній вечір спланували саме таким чином: гучно та віртуозно. Однак я чемно відмовився, бо дуже вже прагнув одвідати родинний сад, що так дбайливо огортав маєток і не лишав шансу для будь-якого людського втручання цієї днини.
Що відвідати?
☑ Садиба Катериничів – без зайвих слів зрозуміло, що тільки у місці розвитку подій можна відчути усю велич родини навіть попри стіни, що як зморшки видають увесь вік. До речі, з позитивного - згаданий майстерно кований ганок і сьогодні радує око відвідувачам маєтку.
☑ с-ще Козелець – якщо подорожуватимете з боку Чернігова, то неодмінно будете проїжджати Козелець. Безумовно, раджу завітати до СоборуРіздва Богородиці.
Розмальовка для дітей:
