Краєзнавець, музейник, фольклорист, псаломщик, «носій старої буржуазної ідеології», жебрак з Чернігівщини
Все це – основні віхи з життя Костянтина Івановича Самбурського, уродженця с. Безуглівка на Ніжинщині. За освітою викладав у церковно-приходській школі с. Гужівка, що за 35 км від його рідного села, за покликом - займався краєзнавчою дослідницькою діяльністю, яка, здавалось, - поглинула його повністю. К. Самбурський брав участь у ряді археологічних експедицій та з’їздів наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст., входив до Чернігівської губернської вченої архівної комісії, був директором Чернігівського єпархіального давньосховища, збирав цікаві артефакти під час експедицій Чернігівщиною і в той же час залишався псаломщиком Преображенської церкви с. Гужівка. Саме у цьому селі від церкви він отримав хату, куди звозив всілякі знахідки з різних місць регіону і на поч. ХХ ст. відкрив музей у сільській хаті, де на той час вже були тисячі експонатів: від знахідок доби палеоліту до живопису ХVІІІ – ХІХ ст. Костянтин Іванович також зібрав велику колекцію нумізматики, де були тисячі монет різних періодів, народного одягу та речей вжитку, зброї різних часів та ін. Були й зовсім унікальні експонати, наприклад, рукописна «Енеїда» Котляревського, яку до музею передав художник С. Васильченко, «Кобзар» Шевченка 1902 р. видання та ін. Ще за майже 30 років він зібрав та записав близько 700 пісень, щедрівок, прислів’їв під час експедицій Ічнянщиною, дослідив та написав історію сільської Преображенської церкви, де працював, описав походження прізвищ мешканців села і постійно поповнював та вдосконалював свою музейну колекцію. Взагалі до жовтневого перевороту 1917 р. про К. Самбурського та його сільський музей з унікальними експонатами знали далеко за межами Чернігівщини. До нього приїздили і вчені, і студенти, й музейники. На той час він був шанованою людиною – краєзнавцем та збирачем старожитностей.
Навіть у буремні роки громадянської війни він, заручившись підтримкою тогочасних службовців та вчених, їздив Чернігівщиною, відвідував маєтки місцевої знаті та намагався вберегти висококультурні твори з колекцій, які були у більшості з них. Був він і в Качанівці, і в Сокиринцях, і на хуторі художника М. Ге (зараз с. Шевченкове), і в Тиниці, і ще багато де, проте у більшості випадків бачив пограбовані, зруйновані, а подекуди й спалені маєтки. Мало з того, що було у тих маєтках, Самбурський зміг забрати та відвести, як він вважав, до більш надійного місця – свого музею. Проте і над ним самим почали збиратися «грозові пролетарські хмари». Для багатьох тодішніх новопризначених керівників його діяльність здавалась незрозумілою, дедалі підозрілою, про нього почали говорити як про відщепенця, носія старої буржуазної ідеології, який заважає будувати світле комуністичне майбутнє і т.п. У 2-й пол. 20-х рр. минулого століття Костянтин Іванович потрапляє під поліцейський нагляд та під неодноразове затримання, в нього проводяться обшуки, під час яких була вилучена частина його музейної колекції, а ті видання, що були написані церковно-слов’янською мовою, спалені, етнографічний одяг розданий селянам. Щось із «нейтральних» експонатів було аби як закинуте на вози та відправлене, начебто у Чернігівський музей. Єдине, що вдалось Костянтину Івановичу врятувати – особистий архів, який він зміг передати у Київ, у Лаврський музей. Останні роки свого життя Костянтин Іванович Самбурський жебракував, їжу час від часу йому давали сусіди. Вони ж його і поховали у Гужівці у 1934 р. Йому було 67 років. Могила з часом загубилась, як і довгий час його ім’я було у забутті.
За матеріалами nasplib.isofts.kiev.ua, htchoim.org, wikipedia
Фото: Чернігівський обласний історичний музей ім. B. B. Тарновського ("хатній"- музей, відомий як Музей у селі)
