Народний артист України родом з Ніжинського району на Чернігівщині працював в Одесі та проживав на вул. Ніжинській

Чи випадково так трапилось, чи у Миколи Йосиповича Сльозки (а мова саме про нього) були інші варіанти проживання, а він обрав саме вулицю з назвою його малої батьківщини, - достеменно невідомо. Проте так сталось. І нині на будинку, в якому він проживав в Одесі на вул. Ніжинській встановлена пам’ятна дошка, присвячена митцеві.

З дитинства, попри всі старші випробування, які послала доля і на його сім’ю, і на Україну, -  Микола мріяв і навіть був впевненим, що стане відомим артистом. Крім дотепних жартів змалку  вражав своїми здібностями до малювання та  музики. Після ІІ св. війни отримав вищу фахову акторську освіту у Києві та 35 років прослужив на сцені Одеського українського музично-драматичного театру ім. В. Василька з невеликими перервами, коли працював у Польщі та у Казахстані. Зіграв десятки ролей і в театрі, і в кіно. Як зазначав сам Микола Йосипович, -  грав ролі тих чи інших людей, згадуючи побачене в житті, пропускав життя своїх персонажів через власне серце.

У кінці 80-х рр. минулого століття він у розквіті творчих сил звільнився з театру та переїхав жити у село. Пояснив це так: не бачив сенсу у тих умовах, що склались, - боротись за виживання. У цьому його підтримала й дружина – Галина. Від пропозиції очолити місцевий клуб не відмовився і почав разом з місцевими акторами–аматорами ставити на клубній сцені вистави.

Проте з рідним театром зв’язків не втрачав – інколи погоджувався на участь у роботі на  різними творами. Свою останню роль в театрі Микола Йосипович зіграв у 2007 р. у виставі «Ну... дуже маленькі комедії». За два роки відійшов у засвіти.

За матеріалами odessa-memory.info, wikipedia