Олександр Лазаревський та Чернігівщина.

У Чернігові його ім’ям названа одна з вулиць та Навчально-науковий інститут історії, етнології та правознавства. Олександр Матвійович Лазаревський - видатний історик, генеалог, джерелознавець, видавець, уродженець  села Гирявка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині – Сумська область). У багатьох напрямках своєї науково – дослідницької діяльності О. Лазаревський був  основоположником та організатором.

Це стосується започаткування та опрацювання основних механізмів роботи національної архівної справи, дослідження адміністративно-судового устрою Гетьманщини, створення перших біографічних матеріалів з історії дитинства Тараса Шевченка (адже був його другом, знаходився поруч в останні дні його життя та  супроводжував тіло поета до Канева спільно з художником Честахівським).  Ще  - Олександр Матвійович активно досліджував історію України в цілому та конкретних регіонів зокрема, у т.ч. й Чернігівщини, багато писав про  видатних особистостей України, про  селянство та ін. Саме він відкрив дворянські фальсифікації історії України (спираючись на архівні матеріали). Цим та іншим  темам присвятив понад 400 наукових праць. Видав важливі документальні публікації: «Щоденник М. Ханенка» (1884 р.), «Сулимівський архів» (1884р.), «Мотижинський архів» (1890), «Щоденник генерального підскарбія Якова Марковича» (1893—1897 р.), «Любецький архів графа Милорадовича» (1898 р.) та ін. Крім того, був співзасновником та працював редактором кількох видань журналу «Кіевская старина». Працюючи у Чернігівському архіві, відкрив Румянцевський «Опис Малоросії», який вважався втраченим. Встигав співпрацювати і з історичним товариством ім. Нестора-Літописця, протягом не одного десятиліття обирався гласним сільських повітових зібрань Конотопського повітового земства, був членом Полтавського окружного суду, Київської  судової палати. За своє життя зібрав бібліотеку та архівні документи (понад 10 тисяч документів другої пол. XVII—XVIII ст.), яку заповів Київському університету Святого Володимира (нині зберігається в фонді № І Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського).

Ще мав плани з подальшого розвитку історичної науки, проте на 69 році життя важко захворів та помер у Києві  у 1902 р. від запалення легень. Похований на своїй малій батьківщині – у с. Гирявка. Його відкриття й досі є актуальними, особливо у вивченні історії Лівобережної України 2-ї пол. XVII—XVIII ст.

За матеріалами wikipedia