Це – Михайло Євдокимович Івченко, уродженець с. Никонівка на Прилуччині. Ще з юності почав займатись літературною діяльністю: писав новели, оповідання, п’єси, романи, які друкувались у різних тогочасних виданнях. Його називали ліриком-імпресіоністом за творчим спрямуванням. У своїх роботах М. Івченко зосереджувався більше на пошуках гармонії людини з навколишнім світом. Нічого підозрілого, без закликів до непокори і т.п., проте все одно потрапив під арешт у 1929 р.: його разом з ще 45 науковцями, викладачами, письменниками звинуватили у причетності до «шкідливої, небезпечної, антирадянської» Спілки визволення України. Під тиском (а з історії відомо як могли тиснути нквдисти) він, як і багато інших, «зізнався» та «розкаявся у скоєному». Навіть тоді, коли подібні справи «клепали» як на конвеєрі, не «заморочувались» над створенням доказової бази, - було зрозуміло, що Івченка сюди «притягнули за вуха», проте він все ж таки отримав вирок - йому присудили умовний термін – три роки. М. Івченко, начебто, легко відбувся у порівнянні з іншими, яких засудили на реальні терміни, а когось і стратили, проте ці події так на нього вплинули, що він довго не міг повернутись до його звичного життя, а тим більше – до творчості. Багато із того, що він написав до арешту – залишилось у рукописах: не одне оповідання, роман, кіносценарій та ін., у т.ч. й переклади листування з Рабиндранатом Тагором, творів Джорджа Ерскіна, Бернарда Шоу. У середині 30-х рр. минулого століття М. Івченко виїхав на Кавказ, де працював агрономом та перекладачем. У 1939 р. помер від гострого інфекційного захворювання – «сибірки». Реабілітований посмертно.
За матеріалами archive.org, wikipedia