Слова «почуття» та «рівність» з’явились у нашій мові не так вже й давно завдяки Пантелеймону Кулішу

А ще -  «зграя», «несвідомий», «злочинець», «послуга», «покора». Цими словами ми користуємось у повсякденні і більшість з нас не здогадується, що якихось 150-170 років їх, як і багатьох інших слів, в українській мові не було. І взагалі П. Кулішу, видатному діячу українського національного відродження, письменникові, фольклористу, етнографу, мовознавцю,  філософу історії ми завдячуємо тим, що він сприяв «осучасненню» української літературної мови. Найбільше, напевно, він відомий як перекладач Біблії та як автор першого українського історичного роману «Чорна рада».  Хоча саме він у середині ХІХ ст. здійснив «революцію»  у правописі та мовленні тогочасної української мови: уклав першу її фонетичну абетку, де не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ) та ін. Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, яку ще за його життя почали називати  «кулішівкою», хоча її первинна версія пережила певну трансформацію. Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури».

Життя та творчість Пантелеймона Куліша була тісно пов’язана з Чернігівщиною: народився  у Вороніжі Глухівського повіту тоді Чернігівської губернії (нині – Сумська область), навчався у Новгород-Сіверську – в училищі та гімназії,  багато часу й останні роки життя провів на хуторі Мотронівка поблизу Борзни на  Чернігівщині, який перейменував на честь дружини на Ганнину Пустинь (дружина писала під літературним псевдонімом Ганна Барвінок). Багато своїх творів написав знаходячись саме у цьому маєтку. Помер та похований також на хуторі Мотронівка. Після його смерті дружина у свою чергу перейменувала хутір на Кулішівку. У радянські часи хутір був приєднаний до сусіднього села Оленівка.  Тут нині працює історико-меморіальний музей-заповідник «Ганнина Пустинь», присвячений життю та творчості Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок та їх родині.

 У нашому мовному «вжитку» є й інші, відносно нові слова, якими нині ми доволі часто користуємось і більшість з нас не замислюється, що «прижились» вони також завдяки іншим нашим видатним митцям, як от вже згадуваному Іванові Франку, Лесі Українці, Іванові Котляревському, Леонідові Глібову,  Іванові Нечую-Левицькому, і, звичайно, Тарасові Шевченку. Один із дослідників української літературної мови  І. Огієнко навіть впорядкував «Граматично – стилістичний словник Шевченкової мови», до якого увійшли й нові, придумані та згенеровані Кобзарем, слова, якими ми широко користуємося (вештатися, ненька, уродливий, ледащо, шкандибати, цуратися та ін.).

Більше  - за посиланням

За матеріалами radiotrek.rv.ua, wikipedia, ukrainaincognita.com