Життя людини стає неодмінно прісним без натяку на хоч маленьку, любу душі справу. А коли така улюблена справа стає головною сюжетною лінією життя, то це чи не найбільший виграш?
Щедрий запах поля, усіяного блакитними квітами (синяк медонос,виявилося), невинно та невпинно ніс західний вітерець. То вже був восьмий рік як працювала школа пасічників на хуторі Пальчики та мала неабиякий успіх, зважаючи на те, скільки спраглих до знань, разом зі мною завітало до цієї місцини.
Знайомства з Петром Прокоповичем, вже знаним в усіх усюдахпасічником, завжди були теплі та гостинні. Пощастило і мені спробувати той лепський мед, який я, справедливо і авжеж без перебільшення, обізвав солодким золотом. Променіло жваве сонце, щедро припікаючи щоки, був якраз розпал літа. Бджола невимушено сіла на ніс Прокоповичу і, можливо, саме через це наступні його слова були про те, які вони все таки сонячні комахи.
У розмови вплітався шелест лип, у домішку смакувався ніжний та м’який квітковий мед:
- Викурювання бджіл – найбільше невігластво та невиправданемарнотратство! От і думав я, як же його ту неприємність обійти. Щоб не на арапа, а як слід.
Генії завжди цікаві пересічній людині: що знають ті, хто змінює сьогоднішній світ, даруючи нові відкриття для існування багатообіцяючого завтра. Тож без питання як був створений його перший рамковий вулик – найбільше відкриття бджільництва, звісно, не обійшлося.
Петро Іванович терпимо посміхався та відповідав неухильно, хоча неможна бути певним, що цілком направду:
- Уявіть собі уві сні у Новорічну ніч побачив детальний план розбірного рамкового вулика! – та миттєво перемикав увагу на важливіші речі, не даючи навіть хвильки на обдумування за такої оказії. - Ох і гарна мета існування убджоли! Багато цікавого в їх житті, легка та приємна і невелика праця коло них і чимала користь – все це повинно притягати кожного господаря до пасічництва і розвивати бажання закласти пасіку.
Урвав наші плідні починання в філософії природного буття один із бувалих учнів Великого Пасічника, за збігом обставин його також йменувалиПетром. Прийшов той зі звісткою судячи з усього невтішною. Оцінивши коротким поглядом юрбу, сухо промовив:
- Не погодив імператор відкриття друкарні.
Прокопович хоч і спохмурнів та привітності від того не втратив.
А сонце тим часом завалилось за обрій. Гуділи вулики, проводжали останні подихи сонячних заграв. Я проходив пасікою, намагаючись вловити та запам’ятати цей непорушний спокій, передбачити що буде з пасікою через п’ятдесят, а то і сто років. Та на будь-яку думку, миттєво зустрічав палкі очі Прокоповича. Вони стирали всю необхідність розкусити його геніальний винахід, тим більше передбачити майбутнє та промовисто замовчували очевидно просте: лише закоханість у справу.
☑ с. Пальчики - колиска українського бджільництва. На жаль, школу пасічника у 1879 році було пограбовано, зрубано 200-літні липи, втрачено рукопис останньої невиданої книги Петра Прокоповича та його портрети, але пам’ять про бджоляра береже стара земля та пам’ятна плита.
☑ м. Батурин - проїжджаючи повз загляньте у парк «Кочубеївський», девстановлено пам'ятник Петру Прокоповичу, а також відділ бджільництва, присвячений Прокоповичу у «Гетьманській столиці».
☑ Чернігівський історичний музей ім.В.В.Тарновського (м.Чернігів) – зберігає оригінальний вулик з пасіки П.Прокоповича під назвою «Черепов». Також можна побачити портрет Прокоповича авторства місцевого художника А.Н.Шкурка.
Розфарбовка для дітей:
Читати більше