Таким Павла Тичину більшість з нас навряд чи знає

Його життя та творчість співпали з насадженням в Україні радянської влади, яка й невигідну історію для неї переписувала, факти змінювала, події або замовчувала, або перекручувала до невпізнанності… Й долі мільйонів людей «вирішувала наліво й направо»: «ламала», знущалась, вбивала… 

Були й ті, хто був у пошані, зі збереженим життям, проте мав платити величезну ціну: не мати своєї особистої думки або під страхом смерті боятися про неї говорити, особливо, якщо вона відрізнялась від загальноприйнятної, та постійно прославляти цю владу.

Чи відносився Тичина до останньої категорії «щасливців»: частково – так, адже у радянські часи йому дозволили бути поетом, громадським  та навіть державним діячем та політиком (був і  Головою Верховної Ради УРСР двох скликань, і депутатом ВР УРСР, і міністром освіти, займав й інші керівні посади в радянській Україні, мав різні нагороди, був лауреатом багатьох премій, академіком). Його представляли, особливо після смерті,  як «співця» радянської влади та всіляко замовчували та намагались стерти з пам’яті факти його біографії, які не підпадали під партійні,  «ідеальні» радянсько-більшовицькі догми.

Про деякі з них «Чернігівщина туристична» вже розповідала у своїх дописах (https://chernihivregion.travel/blog/m-grusevskij-m-kocubinskij-ta-pticina---so-ih-obednue, https://chernihivregion.travel/blog/pavlo-ticina----hudoznik). Сьогодні – ще одна частина.

Павло Тичина володів майже 40 мовами, проте був фанатичним поціновувачем рідної, української. Саме за це «вподобання» двічі залишав свої «високі» посади: вперше  - міністра освіти, адже наполягав на розбудові шкіл з українською мовою викладання та ведення всього освітнього процесу в Україні українською, а не російською мовою. Вдруге – посаду Голови Верховної Ради України, бо не хотів підписувати постанову згідно з якою батьки могли відмовитися від вивчення їх дітьми української мови у школах.

Мав одну з найбільших приватних бібліотек в Україні  - з майже 21 тис. книжок, кожну з яких особисто обов’язково підписував.

Грав на 6 музичних інструментах: сопілці, флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно. У молоді роки був учасником декількох чернігівських музичних оркестрів. Автор слів гімну Української РСР.

Про те, що Тичина навчав Верьовку, «Чернігівщина туристична» вже писала (https://chernihivregion.travel/blog/ticina-navcav-verovku). Проте він його не тільки навчав, а певний час вони удвох очолювали самодіяльний хор та взагалі були друзями по життю.

Тичину двічі номінували на Нобелівську премію з літератури.

Створив власний поетичний стиль  - кларнетизм. У доробку -  32 поетичні збірки та окремі цикли творів, 15 поем, частина з яких або не закінчені, або втрачені, 3 оповідання, 5 книжок, щоденники, переклади українською творів багатьох відомих літераторів світу.

За матеріалами radiotrek.rv.ua, man.rv.ua, wikipedia