Уродженець Чернігівщини – винахідник велосипеда та автоматичної гвинтівки
Народившись у багатодітній сім’ї, яка змогла дати майбутньому генію тільки початкову освіту у церковній школі, змалку мав допомагати батькам по господарству та заробляв кошти у місцевій кузні, допомагаючи ковалеві, адже серед 12 дітей був найстаршим. І ніхто не міг навіть припустити, що цей хлопчик у майбутньому стане винахідником не тільки автоматичної гвинтівки, механізми якої у подальшому використовуватимуть найвідоміші зброярі світу, а ще й самохідного зернового комбайна та інших, важливих, вже звичних для нас, а на його час взагалі невідомих пристроїв та техніки.
Це - Яків Устинович Рощепій, уродженець с. Осовець (Бобровиччина). Першим його винаходом був… дерев’яний велосипед - перший макет сучасного велосипеда. Він його і особисто змайстрував із дерева (крім механізму ланцюгової передачі), і навчився на ньому їздити, і найсміливіших із своїх односельців також вчив користуватися цим двоколісним чудом. Найбільш набожні вважали, що це все від лукавого, проте були й такі, більш прогресивні, які оцінили цей винахід та відправили хлопця на земську виставку досягнень. Яків отримав високу відзнаку та «захмарну» грошову винагороду -10 рублів, на які батьки придбали коня. І тільки за 5 років, у 1900 р., на Чернігівщині з’явились перші велосипеди.
У 19 років Я. Рощепій був призваний до армії. Службу проходив у Польщі, у фортеці Зегрж. Тут була майстерня, де ремонтували зброю. Розбираючи на «молекули» гвинтівку С. Мосіна, вважав її недосконалою та вирішив створити свою - з якої можна зробити не один, а кільканадцять пострілів. Таку зброю за кілька років наполегливої праці Рощепій насправді винайшов. На Петербурзькій технічній виставці у 1910 р. його автоматична гвинтівка була відзначена великою срібною медаллю. Гвинтівка Якова Рощепія зацікавила багатьох. Проте немало було й заздрісників: простолюдин - коваль створив унікальну гвинтівку, не маючи а ні відповідної освіти, а ні належного устаткування. У цій зброї потребував вдосконалення замковий механізм, виготовлення якого мало здійснюватись на іншому більш точному технічному оснащенні. Саме можливість доопрацювання цього механізму на спеціальному обладнанні Я. Рощепій «обміняв» на декларацію про те, що у разі взяття його гвинтівки на озброєння він «задовольниться разовою премією і більше ні на що не претендуватиме». Крім того, бюрократичні вищі військові кола поставилися з недовірою до цієї зброї, не підтримали винахідника і розцінили її як непотрібну витівку. Проте невдовзі конструкторськими знахідками Рощепія скористалися зброярі в інших країнах: принцип вільного затвора знайшов своє застосування в кулеметі Шварцлозе в Австрії, в автоматичній гвинтівці американця Томпсона та в інших відповідних моделях гвинтівки у різних країнах. У Якова Устиновича були навіть припущення - яким чином його креслення потрапили до закордонних виробників. Були й спроби завербувати його та пропозиції переїхати до Бельгії. Однак він відмовився.
Після демобілізації, уже в радянській Україні, Яків Устимович декілька років працював на київському заводі «Арсенал», виконуючи чорнові роботи, адже був без фахової освіти. Не маючи доступу до вдосконалення зброї він самотужки, практично в домашніх умовах, у 1924 р. завершив розробку самохідного зернового комбайна, виготовив точні креслення і пояснення своєї конструкції та змайстрував міні-модель такого пристрою. Проте й цей винахід не був оцінений належним чином та став експонатом музею як технічний курйоз.
Після радянсько-німецької війни на базі Бобровицької МТС винахідник сконструював самохідний бурякозбиральний комбайн, роботу якого навіть випробували на буряковому лані, але сліди того винаходу теж десь загубилися в радянській бюрократії. Самохідні комбайни під назвою «Сталінець 4» селяни побачили значно пізніше, як і автоматичну гвинтівку, проте авторами та конструкторами вказувались інші люди, а не Я. Рощепій. Так, під час звільнення його села від фашистів у зброї, яка була у бійців червоної армії - т.зв. СВТ (самозарядна гвинтівка Токарєва), він впізнав свою власну, сконструйовану ще на поч. ХХ ст., гвинтівку. І треба віддати належне Ф.Токарєву: він ще за життя Якова Устиновича визнав, що створив цю гвинтівку у 1938 р. на основі гвинтівки якогось Рощепія, про долю якого нікому нічого не було відомо.
Проте з визнанням його конструктором комбайна так не вийшло. Побачивши свій винахід на полі, в роботі, - Яків Устинович надіслав лист із претензіями Міністерству сільського господарства УРСР, де зазначив, що саме він є розробником цього комбайну і доволі дохідливо розписав процес його роботи. Проте отримав відмову навіть після того, як надав свої розробки 1924 р., відправлення їх до Академії наук України та отримання зворотної відповіді: не займатися дурницями, а краще сконструювати причіпний пристрій (для довідки: у1963 р. цей комбайн був визнаним найкращим у світі, отримав диплом I ступеня - найвищу нагороду Лейпцизької міжнародної торговельної ярмарки, золоту медаль на міжнародній виставці у Брно та «срібний кубок» на міжнародному ярмарку в Будапешті.
Ім’я генія-винахідника занесене до багатьох енциклопедій країн світу, проте у власній країні про нього практично не згадували. Да й жив він у своєму селі більш, а ніж скромно - перебивався випадковими заробітками: виготовляв різні пристрої для полегшення роботи селян (міні-вітряки, пристрої для перекачування води, крупорушки та ін.), які і дотепер можна побачити на старих закинутих обійстях у с. Осовець та навколишніх селах.
Підвищену, т.зв. республіканську, пенсію Якову Устимовичу все ж таки призначили. Проте аж цілих сім років він її не отримував, адже загубились відповідні папери. Існує версія, що навіть цю, більш, а ніж скромну винагороду за його всесвітньовідомі відкриття хтось примудрився отримувати за винахідника. Тільки за декілька місяців до смерті папери були відновлені, однак новатор-винахідник Яків Устимович Рощепій вже не встиг скористатися нарахованими йому коштами. При житті і після смерті його ім’я було у забутті, навіть могила на кладовищі у с. Осовець з роками стала безіменною. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття місцеві журналісти віднайшли його поховання та загальними зусиллями встановили скромну гранітну стелу.
Історія життя цієї непересічної людини, яка випередила час – ще одного нашого видатного земляка, з гіркотою визнання у невмінні належно та своєчасно оцінити епохальні винаходи та вшановувати тих людей, які їх здійснили.
За матеріалами сайтів wikipedia, chasipodii
