«Грос Вердер та Кляйн Вердер» - ні, ми не відкрили карту Німеччини. Це всього лиш старенькі назви сьогоднішнього героя оповіді з доволі українським звучанням – село Зеленівка.
З’явилося село у році 1766 і доволі нетипово - у якості вже згаданих німецьких колоній. Населяли їх в основному переселенці з Майнца, Пфальца, а далі по кінцівці вже вибиваються - Вюрцбург та Швабія. Майже через сто років від часу заснування (1859 р.) у Великому Вердері налічувався 481 житель, при чому цікаво, що жінок та чоловіків було фактично порівно – 236 чоловіча стать та 245 жіноча (для порівняння у Малому Вердері мешкало 166 осіб (88 осіб чоловічої статі та 78 — жіночої). Відомо, що тут двічі на рік проводились ярмарки, а також існувала римо-католицька церква.
Максимально зафіксоване сумарне число жителів добігало 1470 осіб (у 1901 році).
У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село Великий Вердер стало центром Грос-Вердерської сільради, до складу якої входило і село Малий Вердер. На той час села входили до Парафіївського району Конотопської округи.
Вам, певно, цікаво як жили німецькі переселенці під час окупації сіл гітлерівськими військами? (а це було 14 вересня 1941 року). Так от, жителі німецьких сіл підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Незважаючи на бажання окупаційної влади створити сільську общину на кшталт колгоспу, жителі відстояли відновлення індивідуальних селянських господарств. Через два роки з поверненням радянською владою земель, гітлерівці розпочали широкомасштабну евакуаціюетнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини. Зрозуміло, що і радянська влада справно депортувала до Казахстану та в Сибір ту частину жителів, яку підозрювали у лояльності до окупаційної влади. А залишені німецькими господарями будинки були швиденько заселені вихідцями з росії та білорусії. Заради справедливості, варто зазначити, що з 1989 року розпочався масовий виїзд депортованих радянською владою німців на історичну батьківщину.
Грос Вердер став Зеленівкою у червні 1945 року, а от Кляйн Вердерлишило за собою звання брата меншого і отримало назву Малозеленівка.
Поєднання українських православних та німецьких католицьких стилістичних рис втілилось у збереженому костелі Покрову Божої Матері, який датується 18 століттям. Доля німецького храму нічим не була відмінна від цілком українських – з приходом радянської влади з купола та дзвонів були зняті хрести, а сама будова використовувалася у якості зерносховища. Дещо пізніше більшовики, певно, вирішили що модернізацій недостатньо, то й прибрали всі куполи, провели опалення та почали проводити кіносеанси, як-то кажуть: «щоб і духу церковного тут не було».
Лишили німці по собі і школу, побудовану у 1907 році. Отак розкинулася посеред Грос Вердеру трьохрічна школа з викладанням українською мовою, де вчителями призначались лише українці, ви взагалі можете собі таке уявити? Добре, добре, поспішаю заспокоїти всіх радикально налаштованих – був також відкритий і нульовий клас, де діти могли вивчати німецьку граматику. Якось у вересні 1932 року до Вердерської школи прибув Міллер Робсрт - педагог з інститутською освітою. Міллер викладав математику та фізику, але у 1937 році був розстріляний через свої спроби вести ці предмети німецькою мовою.
Що відвідати, окрім німецького оазису, в українських полях? Оскільки Зеленівка розташована на історичній місцевості Біловезькі степи, то вартим уваги може стати городище літописного міста-фортеці Біла Вежа, заснованого ще князем київським Святославом Ігоревичем Хоробрим у 10 столітті (7 км від Зеленівки, біля села Біловежі Другі). Також неподалік на північ від Зеленівки у селі Варварівка зведений витончений дерев'яний храм, побудований у 1863 році, яким місцеві жителі дуже пишаються, тож не нехтуйте можливістю поглянути і ви.