Це - жук роду Loricera, представники якого згідно з аналізом стародавніх жуків та їх личинок, знайдених у бурштинових скам’янілостях (крейдяний період), мають разючу схожість за фізичною формою, загальним розміром і навіть їх спеціалізованою хижацькою поведінкою. Про це свідчить наявність й ідентичне розташування і у прадавніх жуків, і в сучасних міцних щетинок на основі вусиків, за допомогою яких, коли здобич опиняється у межах досяжності, жук швидко їх закриває, захоплюючи здобич у пастку, утворену щетинками. Як зазначають дослідники, ця крихітна істота практично не змінилась щонайменше за 100 млн. р., незважаючи на значні зміни у середовищі її існування та великого вимирання.
За інформацією Юрія Карпенка, зав.кафедри екології, географії та природокористування Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, на Чернігівщині є понад три з половиною сотні видів жуків цього роду – Loricera pilicornis - представників групи жужелиць. У Мезинському національному природному парку їх нараховується 223 види. Тобто існування жуків цього роду, які витримали і пережили масове велике вимирання всього живого, підтверджує гіпотезу вчених, що види нижчого трофічного рівня менш схильні до вимирання і демонструють незначні або нульові еволюційні зміни.
За матеріалами unian.ua, wikipedia
Читати більше