Тупичів – село довгожителів та штаб-квартира Солов’я-розбійника
Розлігся обабіч великих шляхів, оточений з півночі, сходу і заходу річкоюта болотами, де перешкодами заступали вікові ліси, загнаний ніби в тупик – ось це про Тупичів. Першу згадку про село зустрічаємо у 1526 році вкупі з досить цікавим фактом, цитуємо: «За 40 верст від Чернігова та за 10 верст від Городні існує собі село Тупичів з храмом Покрови Богородиці, а живе у ньому старий чоловік Овдій Дорошевич, якому хоч бери й не вір - півтораста років було».
На території села є місцевість з диковинною назвою «Мамон», подейкують, що десь там втопилась карета з обозу Катерини і зрозуміло, що була та геть не пуста, щонайменше скриня з золотом пригубилась. Але у Тупичеві дивакуватість назви вплели у таку собі легенду для залякування неслухів: «На Мамоні, на горі, на трьох дубах, біля великого каменю сидить Соловей-Розбійник, що грабує подорожніх з давніх-давен. Як свисне, аж дуби хиляться, все добро відбирає, а подорожніх в рабство забирає. Як не будете слухатись, покличу, він і вас забере». Правду кажучи, гора, камінь і три дуби дійсно існували…до 2023 року (спиляли), та хто знає, може Соловей-Розбійник лишився досі там.
З початку ХІХ ст. село дісталося у посаг генерал-лейтенанту Свечину. Окрім добротного маєтку, той ще був і власником багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів та безкраїх луків навколо річки Крюкова (близько 3600 десятин з 4700 належало саме йому). Свечин заклав липово-каштановий парк та дубову алею, між якими існує низина, де кожної весни довго стоїть вода, на що селяни теж умудрились вигадати легенду, нібито колись там було озеро, в якому плавали лебеді, а на човнах каталися гості та панська родина. І по одному з тверджень там втопилася панська дочка, а по іншому – дочка одного з гостей. З горя пан наказав засипати озеро і селяни виконали наказ, а низина так і лишилась. Загалом, генерал-лейтенант не шкодував грошей на прибудови тазвів: конюшні, горілчаний завод, лікарню, церкву, школу на 4 класи, навіть квартири для вчителів та цегельний завод (з цієї цегли і будувалися будівлі,зокрема, церква. Також цегла мала власне клеймо (літера С у колі). Та під час селянського повстання всі здобутки пана були винищені протягом однісінького тижня (25 жовтня 1905 року селяни Тупичева розгромили спиртозавод Свечина, а 26 жовтня найбагатшу садибу поміщика).
Якщо спитати заради чого варто приїжджати у Тупичів? Безвідмовним фактом стане його ландшафт. Колись на лівому березі р.Крюкова добували торф спочатку ручним, а потім промисловим способом. На місцевості залишилисяосушувальні канави, та кар’єри (мають навіть свої назви «Канавки», «Кар’єри», «4 переїзд»). На північному заході Тупичева, за 1 км від села, біля Ставу, є місцевість «Забава», на честь, вже згадуваного раніше Свечина, який любив відпочивати в гарних сосново-малинових куточках лісу: відпочинок часто переходив у забаву, а назва місцевості – в історію.
Гарні урочища Гривневщина та Оленьов з незвичайним коричнево-іржавим за кольором грунту. Здається, Тупичів славний довгожителями, адже тут є і дуб віком понад 550 років. На заході села в річку Крюкова впадає її права притока – Гнилий ріг. Топонім гнилий ріг часто використовували турки для визначення якості води (символ «гнилий», смердючий). Вода тече повільно, притока постійно вигинається, тому вода застоюється та робиться неприємною на смак і вигляд. Також на сході села є велика долина, де ростуть верби і лози, цю місцевість називають дуже витончено - Рокита.
Не забуваємо і про Липняк Свечина збережений і донині, як і Покровська церква, яка знаходилась поряд з маєтком генерал-лейтинанта.
