Видатний драматург з Чернігівщини почав писати твори українською у період тотальної русифікації
Хоча перші його твори були написані російською та користувались попитом у театральному середовищі у 20-30 рр. ХХ ст. Це – класик української драматургії Іван Кочерга, уродженець Носівки (нині Ніжинського району Чернігівської обл.). Автор понад 30 комедій, сатир та історичних п’єс, багато з яких були поставлені на театральних підмостках ще за життя письменника. І не дивлячись на те, що його твори написані 100 р. тому, - вони ще й досі актуальні та періодично з’являються у репертуарах багатьох театрів. А один із сучасних українських театрів названо на його честь.
Народився у родині службовця залізниці. Статки родини дозволяли оплачувати роботу вчителів вдома та у подальшому навчання у Чернігівській гімназії та у Київському університеті. Хоча за сумлінне та відмінне навчання в університеті на останніх курсах він отримав можливість вчитися безкоштовно. Враховуючи специфіку роботи батька Іван змалку звик до переїздів, завдяки яким був у багатьох містах України, (у т.ч. й у Чернігові), Польщі, Кавказу, Середньої Азії. Хоча своїм «місцем сили» вважав Носівку. У сім’ї пророкували йому майбутнє художника, адже з дитячих років І. Кочерга доволі непогано малював. Було в нього ще одне нетипове для тогочасних дітей захоплення - гра в театр: вдома після відвідин з батьком театрів у тих містах, де батько отримував роботу, Іван клеїв дерев'яних ляльок, малював декорації, уявляв можливе продовження тієї чи іншої вистави. І це його дитяче захоплення переросло у справу всього життя.
По завершенні навчання до жовтневого перевороту 1917 р. працював держслужбовцем на різних посадах у різних містах та дослужився до посади колезького асесора. Після жовтневих подій минулого століття більшовицька репресійна «машина» якось оминула особисто Кочергу. За радянських часів він продовжив працювати на чиновницьких посадах, встигаючи й займатись драматургією. Ще у 1914 .р переїхав на роботу до Житомира, де жив та працював майже 20 р. Саме у Житомирі він написав переважну більшість своїх п'єс («Зубний біль Сатани», «Алмазне жорно», «Марко в пеклі», «Свіччине весілля», «Майстри часу» та ін.), які принесли йому визнання не тільки в Україні, а за кордоном. І саме тут, у віці 44 р. (1925 р.) він свідомо починає писати українською мовою та практично у кожній своїй п’єсі так чи інакше звертає увагу на історію України, виокремлює її на відміну від загальновизнаного на той час нівелювання та знецінення багатовікової української державності та українців як нації. Перша його україномовна п’єса – романтична комедія, - називалась «Фея гіркого мигдалю». Крім власних п’єс, встигав займатися перекладом (наприклад, переклав українською комедію В.Шекспіра «Приборкання непокірної»), писав також театральні рецензії під псевдонімом «І. А. К.» або під ім’ям одного з героїв його майбутніх п’єс – «Карфункель». Всього ж І. Кочерга написав близько 90 рецензій. Він також є автором ряду наукових статей з теорії драматургії. Робота та творчість Кочерги вплинула на культурно-мистецький розвиток Житомира і саме тому, направду, із запізненням, до 100-літнього ювілею з дня народження видатного драматурга, Житомирському обласному українському музично-драматичному театру присвоєно ім’я Івана Кочерги (1981 р.).
Здавалось його робота та діяльність пов’язана з великою кількістю людей і він мав би бути «поціновувачем» та завсідником різних велелюдних заходів, тогочасних «тусовок та паті», проте він уникав великих зібрань, не любив давати інтерв’ю і його сучасники вважали І. Кочергу дивакуватим відлюдником. Найкомфортніше почував себе на самоті у своєму кабінеті, де на робочому столі був такий собі «джентльменський набір Кочерги»: череп, старовинні середньовічні манускрипти, пісочний годинник та червона троянда, - речі, які його по-особливому надихали.
Іван Кочерга володів багатьма мовами, добре знався на світовій літературі, історії, міфології. Проте були періоди, коли його майже не друкували й не ставили, і тоді він жив за рахунок перекладів, особливо в останні роки життя.
Помер Іван Антонович Кочерга на 72-му році життя, у 1952 р. у Києві, де жив з 1933 р. Похований на Байковому кладовищі.
За матеріалами kanaldim.tv, zt-teatr.com.ua, man.rv.ua, wikinosivka.info, nibu.kyiv.ua, wikipedia
